Напрям практики

Аліменти на дітей

Правильне застосування настанов, зокрема й щодо особливих витрат.

Основний принцип канадського законодавства про аліменти на дітей полягає в тому, що діти й надалі мають користуватися фінансовими можливостями обох батьків так само, як якби батьки досі були разом.

Обов'язок сплачувати

Обов'язок сплачувати аліменти на дітей для подружжя у шлюбі випливає зі статті 15.1 «Закону про розлучення» (Divorce Act), а для батьків і опікунів, які не перебувають у шлюбі, — зі статті 147 «Закону про сімейне право» (Family Law Act). Щойно встановлено, що обов'язок сплачувати аліменти на дітей існує, суму до сплати визначають відповідно до статті 150 «Закону про сімейне право» з урахуванням «Федеральних настанов щодо аліментів на дітей» (Federal Child Support Guidelines).

Цілі настанов

Цілі, визначені в статті 1 «Федеральних настанов щодо аліментів на дітей», такі: (a) встановити справедливий рівень утримання дітей, який забезпечує, що після роздільного проживання вони й надалі користуються фінансовими можливостями обох із подружжя; (b) зменшити конфлікт і напруження між подружжям, зробивши розрахунок аліментів на дітей у судових наказах об'єктивнішим; (c) підвищити ефективність судового процесу, даючи судам і подружжю орієнтири для визначення розміру аліментів і заохочуючи до врегулювання; і (d) забезпечити однакове ставлення до подружжя і дітей у схожих обставинах.

Розрахунок суми

Аліменти на дітей сплачує один із батьків або опікун («платник») тому з батьків чи опікунові, хто несе основну відповідальність за витрати на дитину («отримувач»). Вітчим чи мачуха також можуть бути зобов'язані сплачувати аліменти на дитину, якщо вони брали участь в утриманні дитини щонайменше один рік, а заяву до суду подано протягом одного року після того, як вони востаннє зробили такий внесок. Сума до сплати визначається доходом платника і таблицею «Федеральних настанов щодо аліментів на дітей», що співвідносить дохід із кількістю дітей.

Угоди про аліменти на дітей

Батьки можуть укладати між собою угоди щодо розміру аліментів на дітей, але до таких угод висуваються суворі вимоги, і суди нелегко їх підтримують. Такі угоди дозволені статтею 15.1(5) «Закону про розлучення» і статтею 148 «Закону про сімейне право». Ці статті вимагають, щоб угоди укладалися після роздільного проживання (або коли сторони от-от почнуть жити окремо) і належним чином забезпечували дитину; інакше суд скасує угоду і застосує «Федеральні настанови щодо аліментів на дітей».