Опіка та опікунство
Батьківські обов'язки і те, хто які рішення ухвалює.
За «Законом про сімейне право» (Family Law Act) у центрі уваги вже не права батьків, а батьківські обов'язки (parental responsibilities), тобто те, як опікуни піклуються про дитину, і рішення, які вони мають ухвалювати.
Батьківські обов'язки
«Закон про сімейне право» (Family Law Act) не вживає терміна «опіка» (custody) і не зосереджується на правах батьків. Натомість у центрі уваги обов'язки. Стаття 41 перелічує «батьківські обов'язки» (parental responsibilities) опікунів (guardians): ухвалювати повсякденні рішення і наглядати за дитиною; вирішувати, де житиме дитина; вирішувати, з ким дитина житиме і спілкуватиметься; рішення щодо освіти і позашкільних занять; рішення щодо культурного, мовного, релігійного і духовного виховання, зокрема ідентичності корінних народів; згода на медичне і стоматологічне лікування (з урахуванням статті 17 «Закону про неповнолітніх» (Infants Act)); оформлення паспортів, ліцензій, дозволів і пільг; надання, відмова в наданні або відкликання інших згод; отримання повідомлень і відповідь на них; запити документів у третіх осіб; ініціювання судових проваджень від імені дитини, захист у них або їх врегулювання; та будь-які інші обов'язки, обґрунтовано необхідні для розвитку дитини.
Хто може мати батьківські обов'язки
Стаття 40 передбачає, що батьківські обов'язки можуть мати лише опікуни. Як правило, кожен опікун має їх спільно з іншими. Судові накази чи угоди можуть розподілити їх між опікунами або покласти батьківські обов'язки одноосібно на одного опікуна. Стаття 43 передбачає, що батьківські обов'язки слід виконувати в найкращих інтересах дитини. Якщо опікун тимчасово не може виконувати будь-який із батьківських обов'язків, він може письмово уповноважити іншу особу виконувати їх у цей час.
Опікунство (guardianship)
Стаття 39 передбачає, що кожен із батьків, які живуть разом із дитиною, є опікуном. Той із батьків, хто ніколи не проживав зі своєю дитиною, не є її опікуном, крім випадків, коли: (1) цей батько чи мати був стороною угоди з учасниками допоміжних репродуктивних технологій; (2) існує угода з усіма опікунами дитини про те, що цей батько чи мати також є опікуном (а якщо дитині понад 12 років — за згодою дитини); або (3) цей батько чи мати регулярно піклується про дитину. Відповідно до статті 39(4) вітчим чи мачуха не стають опікунами лише внаслідок шлюбу або стосунків, подібних до шлюбу, з опікуном. Щоб вітчим чи мачуха стали опікуном, потрібна угода з іншими опікунами, або вони мають регулярно піклуватися про дитину.
Заяви про опікунство
Кількість опікунів у дитини не обмежена. Будь-хто може подати заяву про призначення опікуном дитини відповідно до статті 51 «Закону про сімейне право». Заявник має подати до суду письмові свідчення під присягою (affidavit) про те, чому таке призначення відповідатиме найкращим інтересам дитини, відповідно до правила 15-2.1 «Правил Верховного суду у сімейних справах» (Supreme Court Family Rules) або правила 18.1 «Правил Провінційного суду (сімейних)» (Provincial Court (Family) Rules). До цих свідчень потрібно додати три документи: перевірку записів MCFD щодо захисту дітей (Міністерство у справах дітей і розвитку сім'ї); перевірку в Реєстрі охоронних наказів (Protection Order Registry); і перевірку на наявність судимості. І до свідчень, і до додатків застосовуються суворі строки.
Припинення опікунства
Відповідно до статті 51(1)(b) суд може за заявою припинити опікунство особи. Судова практика виходить з того, що припинення можливе лише в найкрайніших ситуаціях. Суд може спершу з'ясувати, чи відповідає найкращим інтересам дитини, щоб цей батько чи мати залишалися опікуном за умови певного розподілу батьківських обов'язків. Якщо так, опікунство не слід припиняти. Щойно батько чи мати перестає бути опікуном, вони втрачають усі батьківські обов'язки і стають просто дорослою особою, яка може мати контакт (contact) із дитиною. Див. D. v. D., 2013 BCPC 135, параграфи 23–24.
Опіка (custody) — старий термін
Для партнерів без шлюбу опіки (custody) над дітьми за «Законом про сімейне право» більше не існує: її замінили опікунство (guardianship) і розподіл батьківських обов'язків. Для подружжя у шлюбі термін «опіка» (custody) вживався в статті 16 «Закону про розлучення» (Divorce Act) до 1 березня 2021 року, коли його замінили і там. Тепер «Закон про розлучення» говорить про «відповідальність за ухвалення рішень» (decision-making responsibility), тобто відповідальність за важливі рішення щодо добробуту дитини, зокрема щодо здоров'я, освіти, культури, мови, релігії і духовності та важливих позашкільних занять (стаття 2), і про «час з дитиною» (parenting time). Суд розподіляє і те, і інше в «наказі про виховання дітей» (parenting order) відповідно до статті 16.1, і відповідальність за ухвалення рішень може бути покладено на одного з подружжя, на обох або розподілено між ними (стаття 16.3). Готовність кожного з подружжя підтримувати стосунки дитини з іншим із подружжя — один із чинників, які зважує суд (стаття 16(3)(c)). Якщо суд не постановить інакше, особа, яка мала опіку за наказом згідно з «Законом про розлучення», ухваленим до змін, вважається такою, що має час з дитиною і відповідальність за ухвалення рішень (стаття 35.4). Для подружжя у шлюбі наказ про виховання дітей за «Законом про розлучення» доповнює опікунство, а не замінює його.