Час з дитиною та право на побачення
Час, який діти проводять із дорослими у своєму житті.
Для осіб, які не перебувають у шлюбі, «Закон про сімейне право» (Family Law Act) вживає термін «час з дитиною» (parenting time) щодо опікунів і «контакт» (contact) щодо осіб, які не є опікунами. Для осіб у шлюбі «Закон про розлучення» (Divorce Act) більше не вживає термінів «опіка» (custody) і «право на побачення» (access): з 1 березня 2021 року він говорить про «час з дитиною» і «відповідальність за ухвалення рішень» (decision-making responsibility) за наказом про виховання дітей і про «контакт» за наказом про контакт.
Час з дитиною і контакт
Для осіб, які не перебувають у шлюбі, статті 42 і 59 «Закону про сімейне право» (Family Law Act) вживають термін «час з дитиною» (parenting time) щодо опікунів (guardians) і «контакт» (contact) щодо осіб, які не є опікунами. Час з дитиною — це час, який дитина проводить з опікуном; у цей час опікун може виконувати обов'язок ухвалювати повсякденні рішення. Контакт — це час, який дитина проводить з особою, що не є опікуном; така особа не має обов'язку ухвалювати повсякденні рішення. Для осіб у шлюбі «Закон про розлучення» (Divorce Act) тепер вживає схожі терміни. Відповідно до статті 16.1 суд може ухвалити «наказ про виховання дітей» (parenting order), який розподіляє «час з дитиною», тобто час, коли дитина перебуває під доглядом певної особи, і «відповідальність за ухвалення рішень» (decision-making responsibility) — тобто важливих рішень щодо добробуту дитини, зокрема щодо здоров'я, освіти, культури, мови, релігії і духовності та важливих позашкільних занять (стаття 2). Якщо суд не постановить інакше, особа, яка має час з дитиною, ухвалює повсякденні рішення в цей час (стаття 16.2). Особа, яка не є одним із подружжя, наприклад бабуся чи дідусь, може з дозволу суду звернутися по «наказ про контакт» (contact order) відповідно до статті 16.5.
Право на побачення (access) — старий термін
До 1 березня 2021 року стаття 16 «Закону про розлучення» говорила про «опіку» (custody) і «право на побачення» (access). Ці терміни замінено, але багато людей досі їх вживають, і їх досі містять судові накази, ухвалені до змін. Якщо суд не постановить інакше, той із подружжя, хто мав право на побачення за таким наказом згідно з «Законом про розлучення», тепер вважається таким, що має час з дитиною (стаття 35.4), а особа, яка не є одним із подружжя і мала право на побачення, вважається такою, що має контакт за наказом про контакт (стаття 35.5).
Як вирішують суди
Єдиний критерій — найкращі інтереси дитини (best interests of the child). Відповідно до статті 37 «Закону про сімейне право» батьки і суди мають враховувати лише найкращі інтереси дитини, і домовленість не відповідає найкращим інтересам дитини, якщо вона не захищає якнайповніше фізичну, психологічну та емоційну безпеку, захищеність і добробут дитини. Стаття 40 додає, що жодна конкретна домовленість, зокрема рівний розподіл часу з дитиною, не вважається найкращою за замовчуванням. За «Законом про розлучення» суд так само враховує лише найкращі інтереси дитини (стаття 16(1)), надаючи першочергового значення фізичній, емоційній та психологічній безпеці, захищеності й добробуту дитини (стаття 16(2)). Раніше суди виходили з принципу «максимального контакту» (maximum contact), закріпленого в колишній статті 16(10) «Закону про розлучення». Це положення замінено 1 березня 2021 року: стаття 16(6) тепер передбачає, що дитина має проводити з кожним із подружжя стільки часу, скільки відповідає її найкращим інтересам. Час із кожним із батьків важливий, але мірилом є найкращі інтереси дитини, а не фіксована частка часу.
На практиці
Що найкраще, залежить від дитини. Зовсім маленькі діти не можуть ділити свій час між батьками і приблизно до двох років мають проводити значно більше часу з основним доглядальником. Дітям шкільного віку зазвичай потрібна сталість місця проживання, і вони можуть, наприклад, бувати в іншого з батьків через вихідні, плюс один вечір посеред тижня. У деяких стосунках є історія насильства або зловживання психоактивними речовинами, і це може призвести до того, що час з дитиною чи контакт обмежать лише денним часом, громадськими місцями, наглядом з боку друга чи члена родини як третьої особи або навіть наглядом професійної установи. Приблизно після дванадцяти років, коли дитина дорослішає, її власна думка стає важливішою.